Ядерна енергетика та її альтернативи

На сьогодні ставлення суспільства до атомної енергетики вкрай неоднозначне. Після низки аварій на атомних електростанціях, найбільш трагічними з яких безумовно є Чорнобиль і Фукусіма подальше майбутнє галузі залишається не визначеним. Зокрема, після катастрофи на АЕС «Фукусіма» критики «мирного атома» отримали досить вагомі аргументи. Окремі фахівці навіть поспішили визнати цілковиту поразку атомної енергетики.

Багато країн припинили будівництво нових реакторів, почалась і зупинка вже діючих. Німеччина навесні 2011 р. закрила вісім своїх реакторів і збирається до 2022 року зупинити роботу всіх інші. Заборонили будівництво реакторів Швейцарія та Іспанія. Бельгія заявляє про можливість відмови від атомних електростанцій вже до 2015 року. Уряди Японії і Тайваня сповістили про плани мінімізації залежності від енергії атома, а США значно скоротили програму по будівництво АЕС.

Але не всі ставляться до атомної галузі негативно й велика кількість країн просто не готова відмовитися від енергії атома. Так, нові реактори можуть бути побудовані у Великобританії, Туреччині, Південній Кореї, В'єтнамі, Саудівській Аравії, Пакистані. Продовжили активний розвиток проектів спорудження АЕС й Україна, Росія, Білорусь, Литва та інші. Президент Франції неодноразово заявляв, що країна не відмовляється від планів розвитку галузі, хоча після аварії на Фукусімі майже дві третини населення стали на бік згортання атомної програми.

Незважаючи ні на що, атомна енергетика продовжує відігравати важливу роль у сучасному енерговиробництві – частка в світі на рівні 16%, а в Україні цей показник становить більше 45%. Наразі Україна перебуває у складній ситуації. З однієї сторони, «мирний» атом міг би стати вагомою альтернативою проблемному російському газу в загальному енергобалансі. Адже, в країні є значні запаси уранових руд й існують усі можливості для створення замкнутого циклу виробництва даного типу енергії. А з іншої, досвід Чорнобильської аварії та пов’язані з цим проблеми штовхають на шлях закриття АЕС.

Який вибір зробить Україна та які перспективи має енергія атома в світовому масштабі – нагальні проблеми для обговорення в світлі трагічних річниць

Причини локальних військових конфліктів.Міжнародний тероризм.

Глобальна геополітична, економічна, соціокультурна взаємодія на сучасному етапі характеризується „силовою домінантою”. Події в районі Перської затоки, а також в Югославії та Афганістані свідчать, що однополюсний світ став навіть небезпечнішим, ніж двополюсний у часи „холодної війни».

За останні півтора десятиліття у всіх локальних війнах і воєнних конфліктах вирішальним фактором було не воєнне знищення противника, а його політична ізоляція та щонайпотужніший дипломатичний тиск на вище його керівництво. Якщо в минулому у боротьбі за поділ світу головну роль відігравала воєнна складова потуги держав, то в умовах глобалізації простежується тенденція до розширення сфер впливу невоєнними засобами. Йдеться про стратегію „непрямих дій”. Вона припускає досягнення перемоги без ведення (по можливості) збройної боротьби у звичайному розумінні і характеризується, передусім, комплексним використанням методів економічного та інформаційного тиску на противника у поєднанні з операціями спецслужб, військовими загрозами і демонстраціями військової могутності. У зв’язку з цим з’явився новий, але вже досить поширений термін – інформаційно-психологічне протиборство. Його сутність полягає в тому, що основні зусилля в боротьбі з ворогом спрямовані не на фізичне знищення засобів збройної боротьби, а, перш за все, на ліквідацію інформаційного ресурсу органів і систем управління держави, істотне послаблення воєнного потенціалу противника.

Події останніх десятиліть свідчать, що в політиці переважають силові методи боротьби, але вони не завжди дають бажаний результат. Такі методи спочатку використовуються опосередковано, шляхом демонстрації воєнної могутності держави, для того, щоб спонукати противника не вдаватися до збройної боротьби, примусити його капітулювати без війни. Звідси головна особливість міжнародного протиборства, локальних війн і воєнних конфліктів кінця XX – початку XXI століття: комплексне використання соціально-політичних, економічних, дипломатичних, інформаційних та воєнних факторів для досягнення політичних цілей. В сучасних умовах ці форми боротьби набули більш цілеспрямованого і скоординованого характеру, збільшилися їх масштаби. Це дозволяє зробити висновок, що розширився зміст і змінився характер локальних війн і воєнних конфліктів. Проте в забезпеченні воєнної безпеки все ще недооцінюються невоєнні засоби, що послаблює безпеку держав.

Джерела сучасних локальних війн і воєнних конфліктів у багатьох випадках приховуються в колоніальному минулому країн. В умовах глобалізації такі конфлікти можуть набувати найнебезпечніших форм , зокрема, форми міжнародного тероризму. Неспроможність протистояти якісно сильнішому у військовому відношенні противнику змушує слабких гравців на міжнародній арені вишукувати асиметричні відповіді. Особливо рельєфно це проглядається у зв’язку з подіями 11 вересня 2001 року в США.

Тенденція до зростання тероризму є нині основною загрозою миру і безпеці. Для провідних країн Заходу згадані вище події, що провели межу між усталеним, безпечним життям їх громадян „до” і непередбачуваним і невизначеним „після”, означили нові виклики і загрози. Відповіддю на теракти стали „антитерорестичні операції”, з одного боку, проти країн, які підтримують міжнародний тероризм або є його осередками, а з іншого – проти інтернаціональних недержавних радикально налаштованих політичних рухів. Тож локальні війни і воєнні конфлікти у всьому світі так чи інакше є результатом втручання представників тих чи інших терористичних угрупувань на користь однієї чи кількох сторін потенційного вогнища нестабільності. Судячи з усього, асиметрія дій протиборчих сторін стала ознакою локальних війн і воєнних конфліктів сучасності.

Ризики вступу до Євросоюзу

Можливі ризики для України при створення ЗВТ з ЄС

• У короткостроковій перспективі необхідність залучення значних ресурсів у тому числі фінансових для забезпечення адаптації та імплементації нових актів законодавства
• Посилення конкурентного тиску на внутрішньому ринку України

• У короткостроковій перспективі – втрати для окремих галузей промисловості України через низький рівень їх конкурентоспроможності

• Зростання рівня структурного безробіття у короткостроковій перспективі
• Витіснення національного виробника з внутрішнього ринку

• Зростання негативного для України сальдо двосторонньої торгівлі через погіршення структури експорту у зв’язку із переорієнтацією вітчизняних експортерів з експорту готової продукції на експорт сировини та напівфабрикатів
• Дефіцит вітчизняних товарів на внутрішньому ринку у зв’язку з експортною переорієнтацією виробників
• Брак коштів та необхідність пошуку партнерів і інвесторів з метою модернізації виробництв
• Необхідність переоснащення та зміни технологій виробництва
• Обмеженість можливості надання захисту “молодим” галузям, які ще не досягли належного рівня конкурентоспроможності та потребують державної підтримки
• Зниження конкурентоспроможності національної сільськогосподарської продукції на внутрішньому ринку у зв’язку з наявністю потужної системи державної підтримки сільського господарства ЄС
• Зниження попиту на сільськогосподарську техніку національного виробництва