Сьогодні українська мова має державний
статус, який законодав-чо забезпечує її функціонування в усіх без винятку
сферах суспіль-ного життя. Цей статус закріплений в Основному Законі держави –
Конституції.
Конституція України гарантує розвиток
української мови. У статті 10 записано:
«Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і
функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій
терито-рії України.
В Україні гарантується вільний розвиток,
використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного
спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується
Конституцією України та визначається законом».
Питання мовної політики в Україні, крім ст.
10 Конституції, ви-значаються також іншими конституційними нормами.
Ст. 24 закріплює недопустимість привілеїв чи
обмежень за мов-ними ознаками.
Ст. 92 гласить, що порядок застосування мов
визначається ви-ключно законами України.
Ряд статей Конституції містить вимоги щодо
обов’язкового во-лодіння державною мовою Президентом України (ст. 103),
професійними суддями (ст.148). У чинному законодавстві України також існує
обов’язкова вимога володіння державною мовою в обсязі, достатньому для
спілкування, особами, які вступають до грома-дянства України.
Застосування мов в Україні гарантується
Конституцією Украї-ни та визначається законом. Нині цю функцію виконує Закон
«Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року. Закон складається з 6
розділів і визначає державний статус української мови. Мовами міжнаціонального
спілкування на території України закон називає українську, російську та інші.
Законом встановлюється, що всім громадянам
створюються необхідні умови для вивчення української мови та володіння нею.
Посадові особи мають володіти українською, російською, а в разі потреби й
іншими мовами в обсязі, необхідному для виконання службових обов’язків.
Мовою діловодства й документації, роботи, а
також взаємо-відносин підприємств, установ, організацій є, як правило,
укра-їнська мова.
Свого часу говорили: «Буде держава – буде й
мова» (В. Яворів-ський). Вдумаймося в слова італійського професора Р. Піккіо,
який на питання «Чи житимуть українці як нація, чи зникнуть з кону іс-торії?»
відповів: «Питання в тому, чи ваші діти знатимуть, вивча-тимуть рідну мову,
культуру, історію ... Ширше – це питання прав людини взагалі, це те, чого у вас
немає, право кожного народу на материнську мову, літературу, культуру»
(Пам’ятники України. – 1990. – № 26. – С. 54).
У 3 липня 2012 року, Верховна Рада України остаточно прийняла проект закону
№9073 «Про засади державної мовної політики». Авторами документа є
народні депутати від Партії регіонів Вадим Колесніченко і Сергій Ківалов.
Законом встановлюється,
що регіональними можуть вважатися такі мови, як російська, білоруська,
болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська,
німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська,
русинська, караїмська та кримчацька. Вводитися регіональна мова може у
випадках, якщо кількість її носіїв, які проживають на певній території,
становить 10% і більше від загальної кількості її жителів. Утім, законом
передбачається, що в деяких випадках регіональна мова може бути введена навіть
якщо кількість носіїв не дотягує до необхідних 10% - рішенням місцевої влади.
Прийняття мовного закону означає:
по-перше, майже половина
регіонів країни отримає ще одну мову, яка використовуватиметься на тих самих (а
фактично - більших) правах, що й українська. Кримськотатарська напевно стане
регіональною в Криму, угорська - на Закарпатті, румунська - в Чернівецькій
області. Абсолютним же рекордсменом стане мова російська: навіть за попередніми
даними авторів документа вона може стати регіональною відразу в 13 регіонах
країни;
по-друге, обходитися без
елементарних знань державної мови зможе не тільки старше покоління, а й
підростаюче. По суті, знати українську молодим українцям більше ні до чого,
навіть мову навчання - від дитсадка до ВНЗ - можна вибирати. Щоправда,
громадянин буде зобов´язаний вивчити державну мову в «обсязі, достатньому для
інтеграції в українське суспільство», проте яким повинен бути цей обсяг, у
законі завбачливо не уточнюється. Як і те, хто контролюватиме виконання цієї
норми;
по-третє, державна мова
фактично залишить українські кінотеатри та ЗМІ. Телекомпанії самостійно
визначатимуть мову свого мовлення, мову преси диктуватимуть виключно
засновники видань, припинить бути обов´язковим і український дубляж фільмів;
по-четверте, буде «перекладений»
на регіональні мови і документообіг. Причому ця норма стосується не тільки
місцевої, але й загальнодержавної документації. Наприклад, інформація в
паспорті та інших документах, що посвідчують особу, подаватиметься двома
мовами: українською та регіональною (останньою - за бажанням громадянина).
Таким чином, державна
мова практично витісняється на задвірки суспільно-політичного життя країни.
Реальна сфера її використання звужується до мінімуму: ненависна деяким
депутатам «мова» залишається лише офіційною мовою вищих органів влади, та й то
переважно в сфері документообігу, а не використання в роботі або спілкуванні.
Крім того, формально україномовними залишаються Збройні Сили, досудове слідство
і судочинство. Втім, якщо судовий процес іде на території з регіональною мовою,
то на прохання однієї зі сторін суд може перейти на регіональну - і це є ще
одним, п’ятим нововведенням цього закону.
Згідно з теорією американських вчених Б. Лі Уорфа та Е.Сеіра, мова тісно
пов’язана з національною психологією, оскільки мислення, світогляд і поведінка
людей залежить від прийнятих форм слововживання, від природи і характеру мови,
якою вони висловлюють свої думки і почуття.
