четверг, 14 марта 2013 г.

Чи існують в Україні сьогодні міжетнічні та міжнаціональні проблеми?


З перших днів незалежності Україна проголосила рівноправ'я всіх громадян держави незалежно від їх національності. Рішуче були засуджені будь-які спроби нагнітання міжнаціональної ворожнечі, верховенство одних націй над іншими. При цьому головна увага зверталася на розвиток національних культур, мов. Безперечною заслугою молодої держави стала розробка законодавчої бази, що врегульовувала міжнаціональні відносини і виключала можливості в Україні міжнаціональних конфліктів.


Після проголошення незалежності України було створено Комітет у справах національностей при Кабінеті Міністрів, згодом реорганізований у міністерство (нині — Державний комітет у справах національностей та міграції). На нього було покладено функції відродження та розвитку мов, культур, вільної реалізації духовних потреб усіх національностей, що проживають на території України.

Іншим важливим документом став Закон "Про національні меншини в Україні". Він зафіксував право кожного народу на культурно-національну автономію, творення своєї національної культури, відродження історико-культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних та навчальних закладів. На теперішній час в Україні діють сотні організацій національних меншин.

Україна виступає рішуче проти сепаратистських дій як в середині держави, так і в інших державах (Грузії, Азербайджані, Югославії та ін.)

Однією з головних особливостей міжетнічних відносин є той факт, що Україна належить до числа найбільш полі етнічних країн.


Проблема полягає у тому, що на відміну від більшості світових країн, проблема збереження етнічної ідентичності та культурної самобутності в Україні стоїть не лише перед етнічними меншинами, а й перед титульною нацією - українцями.


Україна, як вже зазначалось, держава з поліетнічним складом населення, в якій за даними Всеукраїнського перепису населення, проживають представники майже 130 національностей.

Якими, на вашу думку, є на сьогодні в Україні міжетнічні та міжнаціональні проблеми?

пятница, 14 декабря 2012 г.

Зміна статусу української мови


Мова – наша соціальна ознака, в мові – наша культура, ступінь нашої свідомості (І. Огієнко).
Сьогодні українська мова має державний статус, який законодав-чо забезпечує її функціонування в усіх без винятку сферах суспіль-ного життя. Цей статус закріплений в Основному Законі держави – Конституції.
Конституція України гарантує розвиток української мови. У статті 10 записано:
«Державною мовою в Україні є українська мова.
Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій терито-рії України.
В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом».
Питання мовної політики в Україні, крім ст. 10 Конституції, ви-значаються також іншими конституційними нормами.
Ст. 24 закріплює недопустимість привілеїв чи обмежень за мов-ними ознаками.
Ст. 92 гласить, що порядок застосування мов визначається ви-ключно законами України.
Ряд статей Конституції містить вимоги щодо обов’язкового во-лодіння державною мовою Президентом України (ст. 103), професійними суддями (ст.148). У чинному законодавстві України також існує обов’язкова вимога володіння державною мовою в обсязі, достатньому для спілкування, особами, які вступають до грома-дянства України.
Застосування мов в Україні гарантується Конституцією Украї-ни та визначається законом. Нині цю функцію виконує Закон «Про мови в Українській РСР» від 28 жовтня 1989 року. Закон складається з 6 розділів і визначає державний статус української мови. Мовами міжнаціонального спілкування на території України закон називає українську, російську та інші.
Законом встановлюється, що всім громадянам створюються необхідні умови для вивчення української мови та володіння нею. Посадові особи мають володіти українською, російською, а в разі потреби й іншими мовами в обсязі, необхідному для виконання службових обов’язків.
Мовою діловодства й документації, роботи, а також взаємо-відносин підприємств, установ, організацій є, як правило, укра-їнська мова.
Свого часу говорили: «Буде держава – буде й мова» (В. Яворів-ський). Вдумаймося в слова італійського професора Р. Піккіо, який на питання «Чи житимуть українці як нація, чи зникнуть з кону іс-торії?» відповів: «Питання в тому, чи ваші діти знатимуть, вивча-тимуть рідну мову, культуру, історію ... Ширше – це питання прав людини взагалі, це те, чого у вас немає, право кожного народу на материнську мову, літературу, культуру» (Пам’ятники України. – 1990. – № 26. – С. 54).
У 3 липня 2012 року, Верховна Рада України остаточно прийняла проект закону №9073 «Про засади державної мовної політики». Авторами документа є народні депутати від Партії регіонів Вадим Колесніченко і Сергій Ківалов.
Законом встановлюється, що регіональними можуть вважатися такі мови, як російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська та кримчацька. Вводитися регіональна мова може у випадках, якщо кількість її носіїв, які проживають на певній території, становить 10% і більше від загальної кількості її жителів. Утім, законом передбачається, що в деяких випадках регіональна мова може бути введена навіть якщо кількість носіїв не дотягує до необхідних 10% - рішенням місцевої влади.
Прийняття мовного закону означає:
по-перше, майже половина регіонів країни отримає ще одну мову, яка використовуватиметься на тих самих (а фактично - більших) правах, що й українська. Кримськотатарська напевно стане регіональною в Криму, угорська - на Закарпатті, румунська - в Чернівецькій області. Абсолютним же рекордсменом стане мова російська: навіть за попередніми даними авторів документа вона може стати регіональною відразу в 13 регіонах країни;
по-друге, обходитися без елементарних знань державної мови зможе не тільки старше покоління, а й підростаюче. По суті, знати українську молодим українцям більше ні до чого, навіть мову навчання - від дитсадка до ВНЗ - можна вибирати. Щоправда, громадянин буде зобов´язаний вивчити державну мову в «обсязі, достатньому для інтеграції в українське суспільство», проте яким повинен бути цей обсяг, у законі завбачливо не уточнюється. Як і те, хто контролюватиме виконання цієї норми;
по-третє, державна мова фактично залишить українські кінотеатри та ЗМІ. Телекомпанії самостійно визначатимуть мову свого мовлення,  мову преси диктуватимуть виключно засновники видань, припинить бути обов´язковим і український дубляж фільмів;
по-четверте, буде «перекладений» на регіональні мови і документообіг. Причому ця норма стосується не тільки місцевої, але й загальнодержавної документації. Наприклад, інформація в паспорті та інших документах, що посвідчують особу, подаватиметься двома мовами: українською та регіональною (останньою - за бажанням громадянина).
Таким чином, державна мова практично витісняється на задвірки суспільно-політичного життя країни. Реальна сфера її використання звужується до мінімуму: ненависна деяким депутатам «мова» залишається лише офіційною мовою вищих органів влади, та й то переважно в сфері документообігу, а не використання в роботі або спілкуванні. Крім того, формально україномовними залишаються Збройні Сили, досудове слідство і судочинство. Втім, якщо судовий процес іде на території з регіональною мовою, то на прохання однієї зі сторін суд може перейти на регіональну - і це є ще одним, п’ятим нововведенням цього закону.
Згідно з теорією американських вчених Б. Лі Уорфа та Е.Сеіра, мова тісно пов’язана з національною психологією, оскільки мислення, світогляд і поведінка людей залежить від прийнятих форм слововживання, від природи і характеру мови, якою вони висловлюють свої думки і почуття. 

пятница, 19 октября 2012 г.

Міжнаціональні та міжетнічні конфлікти


Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, позицій, прагнень.
Конфліктні ситуації між соціальними групами, класами зводяться до протиборства відносно можливо повного задоволення їхніх інтересів. Це стосується насамперед відносин влади. Міжнаціональні й міждержавні конфлікти торкають буквально весь спектр відносин між конфліктуючими сторонами, усього суспільства.
На сьогоднішній день в світі загострюється міжнаціональне та міжетнічне протистояння.
Югославські війни або Війна в Югославії  — низка військових конфліктів, що відбувалися на території колишньої республіки Югославії у період між 1991 та 2001роками і були проявом дезінтеграційних процесів в державі, що полягали у прагненні народів Югославії здобути свою державну незалежність та у прагненні переважно сербських сил не допустити цього. Завершились війни утворенням нових незалежних держав.
Югославські війни головним чином відбувались між сербами, які прагнули зберегти Югославську державу та народами, що добивались незалежності від неї —хорватамибоснійцямисловенцями та албанцями, а також між хорватами і боснійцями у Боснії та Герцеговині і між македонцями та албанцями в Республіці Македонія. Югославські війни відбувались на території усіх шести колишніх республік Югославії і призвели до перетворення їх на незалежні держави. Безпосереднім результатом конфлікту стало проголошення сьомої незалежної держави Косова. Югославські війни стали одним з наймасштабніших військових конфліктів XX століття, вони супроводжувались значними руйнуваннями, великими людськими жертвами та великою кількістю скоєних військових злочинів.
Війна́ в Га́зі — збройний конфлікт  між  Ізраїлем  та  палестинськимивоєнізованими угрупуваннями  Хамас,  Ісламський джихад  та  Народний фронт визволення палестини  в  Секторі Газа на Близькому Сході. Військовий конфлікт розпочався в грудні 2008 р. після закінчення перемир'я та відновлення ракетного обстрілу ізраїльських міст. Активна фаза конфлікту почалася з бомбардування Ізраїлем цілей у Секторі Газа, яка отримала назву «Операція Литий свинець». 3 січня 2009 р. ізраїльська армія розпочала наземне вторгнення в Сектор Газа з метою знищення військових угруповань, які вели обстріл Ізраїлю. Бомбардування і наземна операція у секторі призвели до значних жертв серед мирного населення і отримали назву в арабських ЗМІ — «Різанина в Газі». Низка міжнародних організацій та урядів прикладали значних зусиль для припинення конфлікту.
У 2011 року виникла суперечка між Кіпром та Туреччиною через плани Республіки Кіпр розробляти нещодавно відкриті родовища вуглеводнів у своїй економічній зоні. Водночас Туреччина намагалася перешкодити розробці, визнаючи тільки самопроголошену Республіку Північного Кіпру і погрожуючи розв'язанням військового конфлікту.
Усі ми живемо і завжди будемо жити разом з людьми різних національностей. Це вимагає від кожного з нас особливої особистої делікатності і відповідальності у відносинах з людьми інших національностей.
Варто пам'ятати, що в різних народів більше спільних рис, ніж відмінностей, і їхня спільність постійно зростає, оскільки посилюються взаємозалежність, взаємозв'язок і цілісність світу.

четверг, 5 апреля 2012 г.

Ядерна енергетика та її альтернативи


На сьогодні ставлення суспільства до атомної енергетики вкрай неоднозначне. Після низки аварій на атомних електростанціях, найбільш трагічними з яких безумовно є Чорнобиль і Фукусіма подальше майбутнє галузі залишається не визначеним. Зокрема, після катастрофи на АЕС «Фукусіма» критики «мирного атома» отримали досить вагомі аргументи. Окремі фахівці навіть поспішили визнати цілковиту поразку атомної енергетики.

Багато країн припинили будівництво нових реакторів, почалась і зупинка вже діючих. Німеччина навесні 2011 р. закрила вісім своїх реакторів і збирається до 2022 року зупинити роботу всіх інші. Заборонили будівництво реакторів Швейцарія та Іспанія. Бельгія заявляє про можливість відмови від атомних електростанцій вже до 2015 року. Уряди Японії і Тайваня сповістили про плани мінімізації залежності від енергії атома, а США значно скоротили програму по будівництво АЕС.

Але не всі ставляться до атомної галузі негативно й велика кількість країн просто не готова відмовитися від енергії атома. Так, нові реактори можуть бути побудовані у Великобританії, Туреччині, Південній Кореї, В'єтнамі, Саудівській Аравії, Пакистані. Продовжили активний розвиток проектів спорудження АЕС й Україна, Росія, Білорусь, Литва та інші. Президент Франції неодноразово заявляв, що країна не відмовляється від планів розвитку галузі, хоча після аварії на Фукусімі майже дві третини населення стали на бік згортання атомної програми.

Незважаючи ні на що, атомна енергетика продовжує відігравати важливу роль у сучасному енерговиробництві – частка в світі на рівні 16%, а в Україні цей показник становить більше 45%. Наразі Україна перебуває у складній ситуації. З однієї сторони, «мирний» атом міг би стати вагомою альтернативою проблемному російському газу в загальному енергобалансі. Адже, в країні є значні запаси уранових руд й існують усі можливості для створення замкнутого циклу виробництва даного типу енергії. А з іншої, досвід Чорнобильської аварії та пов’язані з цим проблеми штовхають на шлях закриття АЕС.

Який вибір зробить Україна та які перспективи має енергія атома в світовому масштабі – нагальні проблеми для обговорення в світлі трагічних річниць

Причини локальних військових конфліктів.Міжнародний тероризм.



Глобальна геополітична, економічна, соціокультурна взаємодія на сучасному етапі характеризується „силовою домінантою”. Події в районі Перської затоки, а також в Югославії та Афганістані свідчать, що однополюсний світ став навіть небезпечнішим, ніж двополюсний у часи „холодної війни».
За останні півтора десятиліття у всіх локальних війнах і воєнних конфліктах вирішальним фактором було не воєнне знищення противника, а його політична ізоляція та щонайпотужніший дипломатичний тиск на вище його керівництво. Якщо в минулому у боротьбі за поділ світу головну роль відігравала воєнна складова потуги держав, то в умовах глобалізації простежується тенденція до розширення сфер впливу невоєнними засобами. Йдеться про стратегію „непрямих дій”. Вона припускає досягнення перемоги без ведення (по можливості) збройної боротьби у звичайному розумінні і характеризується, передусім, комплексним використанням методів економічного та інформаційного тиску на противника у поєднанні з операціями спецслужб, військовими загрозами і демонстраціями військової могутності. У зв’язку з цим з’явився новий, але вже досить поширений термін – інформаційно-психологічне протиборство. Його сутність полягає в тому, що основні зусилля в боротьбі з ворогом спрямовані не на фізичне знищення засобів збройної боротьби, а, перш за все, на ліквідацію інформаційного ресурсу органів і систем управління держави, істотне послаблення воєнного потенціалу противника.
Події останніх десятиліть свідчать, що в політиці переважають силові методи боротьби, але вони не завжди дають бажаний результат. Такі методи спочатку використовуються опосередковано, шляхом демонстрації воєнної могутності держави, для того, щоб спонукати противника не вдаватися до збройної боротьби, примусити його капітулювати без війни. Звідси головна особливість міжнародного протиборства, локальних війн і воєнних конфліктів кінця XX – початку XXI століття: комплексне використання соціально-політичних, економічних, дипломатичних, інформаційних та воєнних факторів для досягнення політичних цілей. В сучасних умовах ці форми боротьби набули більш цілеспрямованого і скоординованого характеру, збільшилися їх масштаби. Це дозволяє зробити висновок, що розширився зміст і змінився характер локальних війн і воєнних конфліктів. Проте в забезпеченні воєнної безпеки все ще недооцінюються невоєнні засоби, що послаблює безпеку держав.
Джерела сучасних локальних війн і воєнних конфліктів у багатьох випадках приховуються в колоніальному минулому країн. В умовах глобалізації такі конфлікти можуть набувати найнебезпечніших форм , зокрема, форми міжнародного тероризму. Неспроможність протистояти якісно сильнішому у військовому відношенні противнику змушує слабких гравців на міжнародній арені вишукувати асиметричні відповіді. Особливо рельєфно це проглядається у зв’язку з подіями 11 вересня 2001 року в США.
Тенденція до зростання тероризму є нині основною загрозою миру і безпеці. Для провідних країн Заходу згадані вище події, що провели межу між усталеним, безпечним життям їх громадян „до” і непередбачуваним і невизначеним „після”, означили нові виклики і загрози. Відповіддю на теракти стали „антитерорестичні операції”, з одного боку, проти країн, які підтримують міжнародний тероризм або є його осередками, а з іншого – проти інтернаціональних недержавних радикально налаштованих політичних рухів. Тож локальні війни і воєнні конфлікти у всьому світі так чи інакше є результатом втручання представників тих чи інших терористичних угрупувань на користь однієї чи кількох сторін потенційного вогнища нестабільності. Судячи з усього, асиметрія дій протиборчих сторін стала ознакою локальних війн і воєнних конфліктів сучасності.


Ризики вступу до Євросоюзу


Можливі ризики для України при створення ЗВТ з ЄС


  • У короткостроковій перспективі необхідність залучення значних ресурсів у тому числі фінансових для забезпечення адаптації та імплементації нових актів законодавства
  • Посилення конкурентного тиску на внутрішньому ринку України
  • У короткостроковій перспективі – втрати для окремих галузей промисловості України через низький рівень їх конкурентоспроможності
  • Зростання рівня структурного безробіття у короткостроковій перспективі
  • Витіснення національного виробника з внутрішнього ринку
  • Зростання негативного для України сальдо двосторонньої торгівлі через погіршення структури експорту у зв’язку із переорієнтацією вітчизняних експортерів з експорту готової продукції на експорт сировини та напівфабрикатів
  • Дефіцит вітчизняних товарів на внутрішньому ринку у зв’язку з експортною переорієнтацією виробників
  • Брак коштів та необхідність пошуку партнерів і інвесторів з метою модернізації виробництв
  • Необхідність переоснащення та зміни технологій виробництва
  • Обмеженість можливості надання захисту “молодим” галузям, які ще не досягли належного рівня конкурентоспроможності та потребують державної підтримки
  • Зниження конкурентоспроможності національної сільськогосподарської продукції на внутрішньому ринку у зв’язку з наявністю потужної системи державної підтримки сільського господарства ЄС
  • Зниження попиту на сільськогосподарську техніку національного виробництва



четверг, 9 февраля 2012 г.

Зовнішньополітичні орієнтири України.


У зовнішній політиці експерти визначили три ключові питання. По-перше, всі погодилися в тому, що найбільше значення матиме балансування зовнішньої політики України між Росією та Європейським Союзом. Тут головною інтригою, на думку експертів, стане підписання чи непідписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. 
Проте саме цей рік остаточно визначить, чи залишиться європейська інтеграція серед пріоритетів зовнішньої політики країни.
По-друге, експерти прогнозують, що саме у 2012 році визначиться, чи опиниться Україна у сфері інтересів свого сусіда – Росії, а також обіцяють загострення дискусії навколо участі України в Митному та Євразійському союзах.
По-третє, політологи припускають активізацію відносин із США у сфері безпеки. Так, наприклад, керівник політичних програм Українського незалежного центру політичних досліджень Світлана Конончук вважає, що США намагатимуться створити «пояс безпеки», до якого спробують залучити й Україну.